Виконавче провадження

«Без постійного контролю з боку стягувача

держвиконавець може роками «виконувати» рішення суду»

Людина, яка хоч раз перемагала в суді, знає, що рішення суду, винесене на її користь на папері – це ще не остаточна перемога. Вона буде такою, коли рішення суду буде реальністю та стягувач отримує те, що йому належить за законом. Які основні перепони для виконання законного рішення суду Ви можете перелічити?

– Так, за статистикою, взагалі виконується лише 30 % від усіх рішень суду, я не маю на увазі кримінальні справи. А решта 70 % – це робота суддів та юристів «на корзину». Та основною перепоною для виконання рішення суду через Державну виконавчу службу є відверте небажання взагалі щось робити з боку самих держвиконавців. Але це не проблема, а лише наслідки. А проблем декілька.

По-перше, дискредитація судової системи самої себе, як державного сервісу із встановлення справедливості. Такого немає. Заможний завжди буде правий і стане ще заможніше, а для бідного суди недоступні. У нього просто, наприклад, можуть не прийняти позов з формальних підстав.

По-друге, правовий нігілізм, починаючи з вищих посадових осіб, органів і закінчуючи пересічним громадянином. Усі чітко знають, що рішення суду – це ніщо, оскільки можна «домовитись» і буде ще одне зовсім протилежне. Таких випадків – безліч: вибори, звільнення-призначення, приватизація-реприватизація, винний-невинний і т.д.

По-третє, сплетіння політики і бізнесу, коли політики є діючими представниками великого бізнесу, із впливом на будь-які держані органи, в тому числі і на судову систему.

Сильним і дієвим інститут виконання судових рішень може бути лише за умови незалежності та міцності самої судової системи. А тому ми і маємо таку послідовність: втрата незалежності судовою системою, як наслідок – правове зневір’я суспільства та невиконання «сумнівних» рішень.

На Вашу думку, остаточна перемога без участі органів державної виконавчої служби у справі неможлива? Які практичні засоби Ви можете порадити, щоб примусити державного виконавця виконувати свою роботу?

– За сьогоднішніх умов примусити держвиконавця своєчасно і ефективно виконувати свої обов’язки можна або за допомогою скарг або «стимулюючи матеріально» його діяльність. І це є очевидним для всіх. Постанова про відкриття виконавчого провадження, яка має бути прийнята протягом 3-х днів, може лежати місяцями. При цьому аргументи завжди одні – велика завантаженість. Так, дійсно існує величезна проблема із організацією діяльності ДВС. Хто хоч раз стикався із цією службою, той бачив у яких приміщення доводиться працювати держвиконавцям, це старі аварійні приміщення без ремонту, із браком офісної оргтехніки, канцелярії, мізерною зарплатою і т.п. Хоча є і виключення. Так от, без постійного контролю з боку стягувача держвиконавець може роками «виконувати» рішення суду. Така робота ДВС як державного інституту на сьогоднішній день неефективна. Яскравим прикладом цьому є система роботи держвиконавців. За стандартною процедурою, після відкриття виконавчого провадження держвиконавець вживає заходів щодо розшуку майна боржника. На цьому етапі направляються запити про наявність майна у БТІ, ДАІ, органи Земельних ресурсів, розшукуються через податкові органи банківські рахунки та ін. У кращому випадку відповідь на ці звернення надійде через місяць. Потім держвиконавець готує постанову про накладення арешту на виявлене майно, кошти на рахунках і знову направляє її до відповідних органів для виконання. Ще, приблизно через місяць, у кращому випадку, арешти будуть накладені. При цьому слід зазначити, що боржник повідомлений про відкрите проти нього виконавче провадження. Звісно ж, він, усвідомлюючи небезпеку втрати майна, знімає кошти з рахунків, переоформлює машини, будинки, квартири, земельні ділянки на своїх довірених осіб. У результаті – арештовувати нічого, у боржника нічого немає. Все. Усі Ваші зусилля в суді, усі «домовленості» або тиск через скарги на держвиконавців виявляються марними. І проблема не тільки у них, а проблема у відсутності доступу держвиконавців до інформації БТІ, Земресурсів, депозитних банківських вкладів боржника. Такі органи вкрай неохоче надають цю інформацію, усіляко приховуючи її.

Окрім цього, банківські установи, отримавши постанови про арешт коштів на рахунках, не мають аж ніякого бажання негайно його виконувати, і тим самим втрачати клієнтів. Як правило, отримавши таку постанову Банк повідомляє про неї боржника, який тут же знімає всі кошти з цього рахунку, лише після цього банк реєструє цю постанову як вхідний документ. Різниця у часі між отриманням постанови про арешт коштів на рахунку та її реєстрацією може бути у кілька годин, що цілком достатньо для переведення коштів.

У цивілізованих країнах, держвиконавець направляє подібні постанови за допомогою електронних систем, де чітко фіксуються дата відправки та дата прийому. І для Банка законодавчо передбачена відповідальність у двократному розмірі сплатити суму стягуваних коштів, якщо боржнику якимось чином вдалось перевести кошти після отримання банком постанови про арешт. Тому Банк, як ніхто інший, зацікавлений виконати цю постанову, а не попереджати клієнтів.

Проте не варто і забувати про процесуальні можливості оскарження дій держвиконавця та його постанов. Так, боржник з метою затягування виконавчого провадження має можливість оскаржувати почергово кожну з постанов, починаючи з відкриття справи. Оскаржувати можна як до вищестоящого керівництва, так і до суду. При цьому на цей час можливе зупинення виконавчого провадження. Що ще більше ускладнює процес виконання судового рішення.

Окрім цих законодавчо передбачених заходів, є так звані процесуальні диверсії. Так, оскільки всі заяви, що надходять до ДВС подаються до канцелярії. При цьому ніхто не вимагає від заявника документів, що підтверджують його повноваження. Відтак, виходить, що боржник може підписавшись замість заявника подати заяву про, наприклад, повернення виконавчого документу без виконання. У цьому випадку держвиконавець може навіть нічого і не знати про таку махінацію або навмисно «не знати», і винести відповідну постанову. А стягувач ще довго буде доказувати, що це не він подавав таку заяву. І таких способів досить багато.

Слід зазначити, що роль держвиконавців у схемах із «форсування» чи «затягування» виконавчого провадження є головною. За загальних обставин держвиконавець нічого не робить, тобто ані допомагає, ані заважає виконанню судового рішення. Але, якщо вже він став учасником «схеми», то рівень працездатності стрімко зростає. Вмить відкриваються справи і в цей же день накладаються арешти, оголошуються у розшук автомобілі, за мить списуються кошти з рахунків. Поряд з цим справа назавжди «хорониться», якщо держвиконавець опиняється на боці боржника. Саме тому виключення такого людського фактору є обов’язковою умовою для реформування інституту державного виконання судових рішень. Чітке і неухильне дотримання вимог закону всіма без винятку забезпечить авторитет і довіру до судової системи та її рішень, що в свою чергу унеможливить уникнення від його виконання. Але це в ідеальному варіанті. Насправді, в нашій державі не виконують навіть рішення Європейського суду з прав людини.

Із виконавчою службою доводиться «боротися» навіть за закриття виконавчого провадження за ініціативи самого стягувача. Так, в практиці був випадок, коли стягувачу спочатку довелося «боротися» за відкриття виконавчого провадження і арешт коштів боржника, а потім довелося боротися за закриття виконавчого провадження і зняття арешту. Держвиконавець відмовлявся закривати справу без уплати боржником виконавчого збору (10 % від стягуваної суми). Але сума ця не була стягнута, судове рішення не виконувалось протягом тривалого часу, що і стало підставою для відмови стягувача від послуг ДВС. Так, дійсно тут можливі певні зловживання, коли боржник повертає стягувачу кошти, а той за це відмовляється від стягнення через ДВС, що дає можливість Боржнику заощадити суму виконавчого збору. Проте в цьому випадку стягувач виходив з доцільності чекати від ДВС повернення його коштів чи забути про них і надати боржнику можливість (розблокувавши його рахунки) здійснити виплати по новій заборгованості, яка утворилась за час «бездіяльності» ДВС.

Для всіх, хто звертається до суду із позовом, має існувати одне золоте правило – забезпечити позов. Законодавством передбачена достатня кількість видів забезпечення позовів (арешт коштів, майна, встановлення заборони на вчинення певних дій і т.д.). Універсальним видом є накладення арешту на все майно відповідача.

Чи є якісь альтернативні варіанти виконання рішення суду окрім звернення до Державної виконавчої служби?

– Альтернативою ДВС може бути інститут банкрутства. Коли кредитор по суті стає держвиконавцем, тобто наділяється тими самими функціями, бере під свій контроль весь процес зі стягнення заборгованості за рахунок майна. Ефективності від застосування цього інституту набагато більше. Жоден із держвиконавців не наважиться оскаржувати правочини по схемам із «виведення» майна, а кредитор у банкрутстві має таку можливість. При банкрутстві набір інструментів для стягнення коштів набагато більший, а отже, і ефективність зростає в рази. Серед таких інструментів слід відзначити такі «екзотичні», як звернення стягнення на корпоративні права, права на інтелектуальну власність, тобто не оперувати лише речовими правами, а й мати на увазі не речові. При цьому слід зазначити, що застосування банкрутства як інструменту зі стягнення коштів має свої обмеження. Так, його застосування можливе лише у господарських справах, також слід враховувати ряд додаткових процесуальних вимог до самої процедури банкрутства.

Зараз у Верховній Раді України йде мова про прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень». За основу береться Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень» № 2782. На Вашу думку, чи дозволить прийняття цього Закону подолати проблеми, що на сьогодні існують в системі виконавчого провадження?

– Щодо вдосконалення процедури виконавчого провадження, то одним внесенням змін до профільного закону цю проблему не вирішити. Ну, ніяк не можна вирішити проблему небажання працювати державиконавця шляхом встановлення останньому винагороди у вигляді відсотків від стягнутих сум. Це лише заглибить проблему корупції. Вирішення цієї проблеми має полягати у вирішенні тих основних проблем, про які я зазначав вище. Немає сенсу старому іржавому авто, що не їздить ставити нові колеса. Необхідно ремонтувати авто повністю. У випадку з виконавчим провадженням так само, немає сенсу його вдосконалювати при залежності суддів, при нерівності закону у залежності від посадового становища та матеріального стану, при відсутності відкритих реєстрів та кадастрів і т.п.

Виходячи з власної практики, чи можлива остаточна перемога без участі органів державної виконавчої служби у справі?

– Будь-яке протиріччя прямує до гармонії. Будь-яка проблема в економічному, суспільному, чи побутовому житті буде розв’язана або шляхом її розв’язання або шляхом створення альтернативного дієвого механізму. Так само і тут, попри всі негаразди і сумну статистику кредитори повертають свої кошти.