Про економічну ситуацію

Економіку кожної країни можна поділити на складові. Для прикладу: сільське господарство, промисловість, послуги. Історично склалося так, що країна повинна прагнути до зміщення однієї складової іншою. У тих країнах, де це вдалося, виникає суспільство і економіка, в яких промисловість не грає важливої ролі в добробуті населення.

Якщо глянути в минуле, то можна побачити, що основою економіки кожної країни до середини 18 століття було сільське господарство. Багатство визначалося кількістю плодовитої землі. Цю землю оброблялося або власноруч, або винаймалося підрядникам. Проблема була лише в тому, що людей, які хочуть обробляти землю ставало щораз більше, а самої землі ні. До цього додалася ще й проблема відсутності пасовищ. Вовна була надто цінною для виробництва, тому всіма шляхами старалися збільшити кількість пасовищ і овець. Одночасно з цим технічний прогрес змусив людей відходити від сільського господарства і виробляти щось інше – те, що неможливо виростити в природі. Відкривалися ткацькі фабрики, заводи важкої металургії, підприємства, які обслуговували перевезення таких товарів (перевезення морем…). Різко (100 років) кількість працюючих в сільському господарстві і його % в економіці країни почали падати. На заміну землі прийшло виробництво – епоха індустріалізації. Багатими ставали власники заводів і фабрик, тобто люди, які організовували випуск найбільшої кількості продукції в найкоротші строки. Вся робота виконувалася руками людей. Соціалізм змістив вагу з магнатів до робітників, покращивши їх умови і зобов’язавши власників витрачати більше на утримання робочої сили. Але суті це не змінило – і далі панувала індустріалізація. Для того, щоб залишатися на плаву, підприємці почали вкладати кошти в машини, які заміняли ручну працю. Для працівників фабрик настали часи, коли ту ж саму роботу виконувала не сотня робітників, а одна машина. Така велика кількість безробітних знайшла спасіння у стрімко набираючій обертів сфері послуг.

Виникала потреба в обслуговуванні машин, в доставці товарів, контролі за якістю та іншими послугами. Людський капітал почав важити більше, ніж товар, почалося змагання за розум. І це змагання триває до нині.

До чого такий довгий і ліричний вступ? Хочу Вам продемонструвати кілька цифр –

Країна А – ВНП 296 млрд. дол. США, ВВП на душу населення – 38 004 дол. Сфера послуг в структурі ВВП – 60%, корисні копалини – близько 1%.

Країна Б – ВВП 26,6 млрд. дол. США, ВВП на душу населення – 14 906 дол. Сфера послуг – 4%, корисні копалини – 34%.

Країна В – ВВП 134 млрд. дол. США, ВВП на душу населення – 2 979 дол. Сфера послуг – 64%, корисні копалини – 4%.

В країні А – економіка тримається на сфері послуг, причому це послуги в фінансовій сфері, охороні здоров’я, випуску програмного забезпечення. В країні Б – на видобуванні алмазів. В країні В? Країна В – це Україна. Сфера послуг в основному представлена торгівлею. А основний експорт складає чорна металургія і сільське господарство. Економіка України тримається на тому, що видобули метал або вугілля, переробили їх і продали за кордон. Така ситуація триває протягом усього часу незалежності. Держава стимулює великі підприємства, стимулює тим, що спеціально для них валюта є слабкою, а зарплата низькою, дотаціями, особливими податками та іншим. Логічно, що в такі ситуації для покращення рівня життя населення потрібно стимулювати сферу послуг.

Який продукт, що не належить до промисловості, є візитною карткою України? Можливо Ви знаєте, бо я нічого не можу пригадати. Знову ж для прикладу, в Великобританії є Водафон і HSBC, В Німеччині – Infineon Technologies AG ,в Франції – BNP Paribas. Я вже не говорю про концерни, які займаються усім. В кожній країні є величезна корпорація, яка займається виключно сферою послуг, і яка є візитною карткою країни.

В Україні цього не бачать. Підприємствам не вигідно створювати світовий бренд, оскільки тоді вони будуть по податках прирівнюватися до важкої промисловості, а дотацій отримувати не будуть. Тому і Україна займається обслуговуванням великих корпорацій, отримуючи з цього максимум 5% від обороту.

Я кажу про сферу інформаційних технологій. В одному тільки Львові є гіганти комп’ютерного програмування. Це фірми, які створили собі ім’я у всьому світі. Однак хто за них піклується? Безумовно, місцева влада старається зробити їм найвигідніші умови, однак цього не достатньо. Більшість з них використовують різні законні схеми для того, щоб платити менше податків. Компанія має концентруватися не на розвитку, а на утриманні. Розумієте в чому різниця? Не планування майбутнього, розвиток свого продукту, вихід на світовий ринок, а створення умов для того, щоб нормально працювати. Це нонсенс.

Ви скажете, що платити 5% це не багато. Так, але чому ж тоді професіонали їдуть за кордон? Відповідь проста – краще заплатити 30% податку, але мати нормальні дороги, школи, лікарні і все інше. А не «виживати».

До чого я це вів? До того, що без переходу від індустріальної моделі до постіндустріальної неможливо налагодити нормальний рівень життя. Вистачить концентруватися на великих підприємцях. Вони і так багаті. Створіть умови, за яких професіоналу в Україні не треба буде думати ні про що інше, крім праці.