Правові підстави визнання кредитного договору недійсним

Досить часто українці у разі необхідності отримання коштів для певних потреб звертаються до банку за отриманням кредиту. Звичайно, кредит отримується з визначеною відсотковою ставкою, тому повертати банку доводиться значно більшу суму, ніж здається на перший погляд пересічному українцю. Банки не завжди надають повну інформацію про можливі наслідки підписання кредитного договору, а весь тягар оплати заздалегідь не очікуваних сум покладається на позичальників. Тому актуальним є аналіз норм чинного законодавства про підстави визнання кредитного договору недійсним.

Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ) містить ряд вимог, яким повинні відповідати правочини, в тому числі договори (ст. 203, 215 ЦКУ). Однією з підстав недійсності договору є недодержання в момент укладення такого договору вимог щодо змісту правочину. Так, зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 203 ЦКУ). В чинному законодавстві України є досить багато вимог щодо змісту кредитного договору. Зокрема, у договорах за участю фізичної особи – споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.627 ЦКУ). У разі надання банком коштів споживачеві на придбання продукції, такий кредит вважатиметься споживчим кредитом, а тоді на правовідносини між банком та споживачем поширюватимуться норми Закону України «Про захист прав споживачів» (рішення Конституційного суду України від 10.11.2011 р. у справі № 15-рп/2011).

Розглянемо деякі підстави для визнання кредитного договору недійсним. Умовно такі підстави можна поділити на дві групи: недотримання банком вимог щодо переддоговірної роботи з позичальником; невідповідність змісту договору чинному в Україні законодавству.

1. Недотримання банком вимог щодо переддоговірної роботи з позичальником.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав сподивачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Досить часто банки ігнорують зазначену вимогу, не повідомляють письмово споживачеві всю необхідну інформацію щодо умов договору. Це призводить до того, що споживач може бути введеним в оману. Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. При цьому кредитний договір може бути визнаний недійсним на підставі ст. 230 ЦКУ, якщо банк ввів споживача в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

2. Невідповідність змісту договору чинному в Україні законодавству. Це досить широка підстава для визнання кредитного договору, адже існує багато вимог до змісту кредитного договору. Розглянемо найпоширеніші з них.

Так, у договорі про надання споживчого кредиту мають зазначатися: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством. При цьому споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону.

Цікаво, що у вересні 2011 року до Закону України «Про захист прав споживачів» були внесені зміни, що встановили заборону надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті (ч.1 ст. 11 цього Закону). Тому кредитний договір, укладений в іноземній валюті після 16.10.2011 р. (дата набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22.09.2011 № 3795-VI) справедливо може бути визнаний судом недійсним в силу порушення цієї норми закону.

Однією з обов’язкових умов кредитного договору є детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. Згідно з пунктом 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року (далі — Правила), Банки зобов’язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує  всі  майбутні  грошові платежі споживача за кредитом до чистої  суми  виданого  кредиту. б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов’язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на  користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Як правило, банки не дотримуються вимог законодавства: не зазначають реальної процентної ставки (часом реальна процентна ставка є завуальованою), не вказують абсолютного значення подорожчання кредиту, не подають інформації про вартість всіх супутніх послуг. Внаслідок цього споживач позбавляється реальної можливості зробити свідомий вибір щодо необхідності кредитування у обраному банку. Тоді можна звертатися до такого способу захисту порушених прав як визнання кредитного договору недійсним.

Верховний суд 12.09.2012 р. у справі № 6-80цс12 надав правовий висновок про те, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення Закону України «Про захист прав споживачів» про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, за обслуговування кредиту та за дострокове погашення кредиту, якщо вони визначені формулою зі змінними величинами, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Тому при аналізі кредитного договору слід звернути увагу на порядок обрахунків, викладених банком, та дослідити, чи вони не суперечать чинному законодавству.

Часто банки включають в кредитний договір умову про те, що банк має право в односторонньому порядку без згоди позичальника змінити розмір відсоткової ставки за кредитом. Однак така умова є несправедливою для позичальника, оскільки останній не матиме можливості надати згоду чи відмовитися щодо істотної умови договору. Тому на підставі п.4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» умова, якою встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки є несправедливою. Тоді така умова може бути змінена або визнана недійсною судом.

У разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов’язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені ч.1 ст. 216 ЦКУ, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю. Як правило, сплачена позичальником сума відсотків за користування кредитом перераховується в тіло кредиту. Таким чином позичальник зобов’язаний повернути банку лише суму тіла кредиту без виплати відсотків. Натомість банк зобов’язаний повернути всю суму сплачених позичальником відсотків за договором. Наслідком визнання кредитного договору недійсним є також недійсність договору застави чи іпотеки, адже, відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Отже, законодавство України містить ряд вимог щодо інформації, яку банк зобов’язаний повідомити споживачу перед укладенням кредитного договору, та змісту кредитного договору. Тому потрібно досить детально проаналізувати надану банком інформацію та зміст кредитного договору, адже недотримання банком вимог щодо повідомлення споживача про всі передбачені законом умови чи невідповідність таких умов чинному законодавству буде підставою для визнання кредитного договору недійсним.